У школі відбулися педагогічні читання, приурочені 100-річчю від дня народження видатного педагога.
Світове значення
літературної спадщини Василя Сухомлинського
Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути
безвісною пилинкою.
Людина
народжується,
щоб лишити по
собі слід вічний.
В.
Сухомлинський
Творчість
Василя Сухомлинського з кожним роком привертає більш пильну увагу світової
наукової й педагогічної громадськості як у нашій країні, так і за кордоном. І
це не випадково. Розроблена ним педагогічна система не тільки збагатила
педагогічну науку новаторськими ідеями і положеннями, стала потужним внеском,
як у теорію, так і в практику освіти і виховання, але і склала значний,
революційний етап у розвитку вітчизняної педагогічної думки.
«Вірте в талант і творчі сили кожного вихованця!» [2]. Ці слова одного
із самих чудових педагогічних діячів сучасності – Василя Олександровича
Сухомлинського – можна було б поставити епіграфом до всього, що було ним
написано. Досвід власної багаторічної вчительської практики, узагальнення
величезної педагогічної спадщини минулого переконали його в тому, що «сила і
можливості виховання невичерпні».
Теоретична, літературно-педагогічна творчість і практична діяльність
видатного українського педагога В. Сухомлинського (1918–1970) увійшла до
історії вітчизняної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні,
публіцистичні та літературні праці й учительський досвід значно вплинули на практичну
діяльність школи, збагатили педагогіку України новими положеннями і думками.
Твори В. Сухомлинського відомі у виданнях різними мовами народів світу
від болгарської до японської; його спадщина розглядається (вивчається) в
провідних університетах і педагогічних інститутах Європи, окремі статті та
уривки з фундаментальних праць друкуються в педагогічних журналах Польщі,
Німеччини, Чехії, Словаччини, Румунії, Австрії, Іспанії, Фінляндії та інших
країн.
Слід зазначити, що педагогічні погляди В. Сухомлинського сформувалися в
ході й унаслідок натхненної копіткої учительської праці (розпочав викладати
рідну мову і літературу у Васильківській, потім Зибківській школах Онуфріївського
району в 1935р. і скінчив свій шлях 2
вересня 1970 року на посту директора Павлиської середньої школи), творчої
діяльності вченого (кандидат педагогічних наук з 1955 p.), заслуженого вчителя
України, члена-кореспондента кількох педагогічних академій. Тож основні праці
відомого і визнаного у світі педагога увібрали в себе і частку його практичної
діяльності, в якій, як зворотний зв'язок, апробувалися провідні теоретичні
висновки В.О. Сухомлинського як вченого, педагога-експериментатора,
учителя-новатора.
У педагогічному доробку В. Сухомлинського провідне місце займає ідея гуманізму,
людяності та доброчинності. Педагог переконливо стверджує, що виховання
гуманізму, людяності здійснюється через творення людям добра. Цій проблемі
присвячено більшість робіт педагога. На його думку, ідея людяності насамперед
реалізується через розвиток усіх потенційних, інтелектуальних і фізіологічних
можливостей особистості. Всебічно розвинена особистість поєднує повноту і
гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, які визначають моральну, ідейну,
громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну
досконалість.
Педагог наголошував, що працюючи над втіленням у практику ідеї
всебічного розвитку, ніколи не можна досягти однакової межі інтелектуального
збагачення, пізнання, духовного удосконалення. Ця нерівність визначається
природою дитини, її родинним оточенням, соціальним середовищем. Зрештою, цю
нерівність відчувають і самі діти, і часто у них, особливо під впливом
наслідків навчання, з'являється почуття меншовартості. Як гуманіст, В.
Сухомлинський засуджує діяльність учителів, яка призводить дітей до таких
висновків. Кожна людина повинна бути щасливою, як стверджує педагог, і в цьому
їй має допомогти школа. Духовне життя школи і її вихованців не повинне
обмежуватися, вичерпуватися тільки успіхами в оволодінні навчальною програмою.
Для того, щоб сформувати культуру бажань, необхідно, як вважав В. Сухомлинський,
навчити школярів азбуці моральної культури.
У праці «Як виховати справжню людину» [3] подається моральний ідеал, який
увібрав у себе найкращі риси менталітету українського народу. В ній розкриваються
конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації тощо. Подаються
вони у вигляді Законів дружби, правил «Десять не можна», «Дев'ять негідних
речей» та ін., що складають азбуку моральної культури. У ній розкриваються
зміст і методика роботи з виховання у дітей любові до Батьківщини і
громадянства, ставлення до людей і обов'язку перед ними, ставлення до батьків,
рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому, виховання високих моральних
якостей і норм поведінки тощо. На підставі багаторічної практичної роботи в
школі автор у цій праці вперше у вітчизняній педагогіці глибоко розкриває суть таких
понять, як людяність, патріотизм, відповідальність, гідність, терпимість, тактовність та ін. На конкретних прикладах
подається методика утвердження в юних душах почуття совісті, сорому,
справедливості, скромності, щедрості, милосердя.
Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим
надійним каменем педагогічної системи В. Сухомлинського є виховання у кожного
вихованця поваги до самого себе. Він вважав, що до того часу, поки є
самоповага, існує й школа. Коли зникає повага до самого себе – немає школи,
немає ні особистості, ні колективу, одухотворених благородними цілями, а є випадкове
збіговисько.. На його думку, повага до людської гідності та виховання
самоповаги є сферою педагогічної творчості й великого інтелекту педагога. Тут
не можуть бути ефективними якісь трафаретні, шаблонні, застосовувані до всіх
учнів і в усіх випадках життя прийоми й методи. Педагог з болем зауважує, що
«на жаль, у шкільній практиці ця сфера педагогічної творчості є найбільш
недосконалою і саме в цій сфері допускається найбільше грубих помилок».
В. Сухомлинський високо цінував роль Батька
і Матері, старших у сім'ї, стверджуючи: «Людина в своєму моральному розвитку
стає такою, яка в неї мати, точніше, яка гармонія любові й волі в її
духовному світі» [2]; «...батько народжує і виражає, продовжує, розвиває
себе в своєму синові й дочці, зливаючи своє духовне начало з духовним
началом матері» [2].Така висока оцінка місії матері й батька збігається з
народно-педагогічним уявленням про роль батьків.
Успіхам у практичній педагогічній і творчій
науково-педагогічній діяльності В. Сухомлинського сприяло глибоке знання
народної педагогіки. Вийшовши з глибин народу, він усвідомив можливості
народної педагогічної мудрості в навчанні та вихованні учнівства. У багатьох
своїх творах педагог радив учителям, батькам брати в користування усе цінне,
створене народною педагогікою, і створювати умови правильного виховання дітей,
які століттями діяли в українських родинах.
В. Сухомлинський широко використовував
казки, оповіді, приказки і прислів'я, пісні, народні традиції та обряди у
повсякденній учительській роботі, у своїх творах показував їх доцільність у
духовному зростанні учнівської молоді. Так у праці «Серце віддаю дітям» [2] він
надає казці таку роль: «Діти розуміють
ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка – благородне і
нічим не замінне джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки –
в глибині її змісту, створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять
до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на
життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона
– творіння народу». Така ж висока оцінка у вихованні дітей дається народній
пісні, традиціям тощо [5].
У багатій спадщині В. Сухомлинського окремо
слід розглянути педагогічні казки для дітей, які окремими виданнями
обнародувані уже після смерті їх автора. Педагогічні казки В. Сухомлинського –
дивосвіт малят, розкритий очима мудрого наставника, який не повчає дітей, не
спонукає чи заохочує їх, а просто йде поруч дітлахів, інколи ніби ще й десь за
молодшими школярами, радіючи разом з ними кожному новому відкриттю.
Педагогічні казки В. Сухомлинського нібито
опосередковано, непомітно зовні, але активно й ефективно виховують у дітей
дошкільного і молодшого шкільного віку найкращі людські почуття щиросердності й
любові до всього прекрасного, формують перші навички людяності у взаєминах між
юними особистостями. У центрі уваги видатного педагога є діяльність учителя,
його проблеми, багатогранна діяльність, культура спілкування з дітьми, педагогічна
майстерність, духовність, підготовка вчителів у навчальних закладах тощо. «Сто порад учителеві» [4] – праця, яка має
стати постійним порадником учителя, як й
інші його визначні твори, що мають пізнавальне значення для педагогічної громадськості. В. Сухомлинський радить вчителеві мати свою
особисту бібліотеку, аби можна було повсякденно користуватися книгами, читати й
перечитувати їх, щоб вводити у світ книг своїх вихованців. У статті «Моя
педагогічна система» він пише: «Я не уявляю собі скільки-небудь сильного
впливу на своїх вихованців, якби кожен з них поступово не був уведений у цей
чудовий світ – світ книги».
Отже, у творчій спадщині В. Сухомлинського розглядаються проблеми змісту
освіти, мотивів пізнавальної діяльності, методики навчання дітей, контролю і
керівництва навчально-виховним процесом, підготовки вчителя та багато інших.
Хоч вони і не є новими в українській педагогіці, проте педагог бачив у них нові
проблеми та підходи до їх вирішення, що є прикладом творчого підходу до теорії
та практики виховання.
Список використаних джерел
1.Сухомлинський В.О. Батьківська
педагогіка /В.О. Сухомлинський.– Київ: Рад. школа, 1978. – 263 с.
2. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю
детям / В.А. Сухомлинский. – Киев : Рад.школа, 1973. – 288 с.
3.Сухомлинский В.А. Как воспитать
настоящего человека (Советывоспитателям) / В.А. Сухомлин-ский. – Киев : Рад.
школа, 1975. – 236 с.
4. Сухомлинський В.О. Сто порад
учителеві / В.О. Сухомлинський. – Київ : Рад.школа, 1988. – 304 с.
5.Сухомлинский В.А. Об умственном
воспитании /сост.и авт. вступ. статьи М.И. Му-хин, Ред-кол.: Н.Д. Ярмаченко
(председатель) и др. – Киев : Рад. школа, 1983. – 224 с.
Коментарі
Дописати коментар